Для батьків

Якщо Ви батько чи мати і маєте неповнолітню дитину – Ви просто зобов’язані володіти цією інформацією!

В умовах карантинних заходів діє чимало обмежень та правил, які неминуче обростатимуть фейками та страхами.

МИ ПОДАЄМО ЛИШЕ ДОСТОВІРНУ ІНФОРМАЦІЮ

Карантинні заходи це не заброна перебувати дитині на вулиці, а заборона без крайньої необхідності знаходитися в людних місцях, переміщатися громадським транспортом, скупчуватися на гральних майданчиках – БО ЦЕ ЗБІЛЬШУЄ РИЗИК ЗАРАЗИТИСЯ КОРОНАВІРУСОМ!!!

Якщо просто через те, що дитині нудно, а Вам не цікаво (не хочеться, не знаєте як, набридло) з нею гратися (займатися, спілкуватися) дома – це привід разом пошукати чи винайти нові способи організації домашнього дозвілля, якими переповнені інтернет-ресурси на будь який смак, а не привід відправляти дитину до когось в гості чи тинятися по вулиці – БО ЦЕ ЗБІЛЬШУЄ РИЗИК ЗАРАЗИТИСЯ КОРОНАВІРУСОМ!!!

Коли Вас можуть притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності?

До прикладу, якщо Ви зараз відпускаєте дитину в гості – Ви не знаєте, хто приходив туди напередодні, з ким контактують (звідки повернулися) члени тієї родини (можливо вчора їх відвідувала тітонька, що приїхала з Італії ), і в результаті Ваша дитина захворіє на коронавірус, тоді в основі правопорушення лежатиме Ваша безвідповідальність та халатне відношення до здоров’я дитини в умовах карантину. (ч.1 ст. 184 КУпАП). Якщо ж такі відвідини призведуть до важких (летальних наслідків), зараження інших дітей в сім’ї – батьки відповідатимуть за ст. 166 ККУ.

⚠️Окрім того, батьки несуть відповідальність за здоров’я дітей відповідно до Сімейного кодексу України, ЗУ “Про охорону дитинства”, ЗУ “Про освіту”

БУДЬТЕ СВІДОМИМИ БАТЬКАМИ! Зробіть усе можливе, аби не поповнювати статистику дітей, які захворіли на коронавірус!

Карантин – насправді чудова можливість, щоб з дочкою навчитися готувати (вишивати, пройти он-лайн курси, вивчити іноземну мову), а з сином розібрати/зібрати (або НЕ зібрати ) складний механізм, скласти космічний корабель, поремонтувати те, що не піддається ремонту, створити власний канал на YouTube чи Telegram, нарешті пройти 80 level чи дочитати книгу….

Шукайте позитив! Використовуйте можливість побути з родиною, краще взнати одне одного, створити щось разом і в задоволення! Ваші діти Вам будуть вдячні не лише за збережене здоров’я, а й за спільно проведений час!!!

Поради психолога батькам

Щоб мати хороші стосунки з дитиною

• Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
• Не ставте забагато запитань.
• Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
• Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.
• Не вигадуйте для дитини багато правил – вона перестане звертати на них увагу.
• Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
• Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

Десять заповідей для батьків:

• Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи такою як ти хочеш.
• Не чекай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може тобі віддячити? Вона дасть життя іншому, той – третьому, і це незворотний закон подяки.
• Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш.
• Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному, і, будь упевнений: дитині важко не менше, ніж тобі, а може й більше, оскільки в неї немає досвіду.
• Не принижуй!
• Не забувай, що найважливіші зустрічі для кожної людини – це зустрічі з дітьми. Звертайте більше уваги на них – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
• Не картай себе, якщо не можеш зробити чогось для своєї дитини. Картай — якщо можеш, але не робиш. Пам’ятай: для дитини зроблено не достатньо, якщо не зроблено всього.
• Дитина – це не тиран, що заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку життя дало тобі на збереження і на розвиток творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких буде рости не «наша», «своя» дитина, а душа, дана на збереження.
• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби їй того, чого не хотів би, щоб робили твоїй.
• Люби свою дитину всякою – не дуже талановитою, невезучою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина – це свято, яке поки що з тобою. [5]

Пам’ятайте:

• Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
• Якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності.
• Якщо дитину висміють – вона стане замкнутою.
• Якщо дитина зростає у докорах – формується почуття провини.
• Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
• Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
• Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
• Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
• Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
• Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

5. Групове консультування батьків з даної проблеми.

СТАНЬ ДИТИНІ ВІРНИМ ДРУГОМ, АБО ЯК ПОРОЗУМІТИСЯ З ПІДЛІТКОМ

Сучасні діти часто вражають батьків зростанням проявів неслухняності, впертості, агресивності, небажанням навчатися тощо. Дуже часто батьки думають, що діти потребують уваги, поки вони маленькі, а з часом це вже зайве, оскільки вони дедалі довше перебувають у школі та з друзями. Натомість підліток гостро потребує уваги дорослих, що, проте, має свої особливості.

Дитина ніби хоче нам сказати: «Облиште мене, але не залишайте саму!», а батьки нама­гаються стримати її активність і самостійність, часто в авторитарній формі висловлюються про її друзів та інтереси й намагаються по-своєму планувати її дозвілля. Закономірно, що недовіра й неувага до життя підлітка призводять до роз­риву між дітьми та батьками.

Подивімося на це з погляду фізіології. Отже, ми маємо справу з підлітковим віком. У під­літковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими й ро­весниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначаються на розвитку психіки та особистості загалом.

І знову ми повертаємось до того, наскіль­ки важливе спілкування з дитиною. Проте ви, мабуть, помічали за собою, що спілкування з дитиною складається дедалі складніше.

Підлітковий вік характеризується такими спе­цифічними новоутвореннями, як почуття дорос­лості та потреба в самоствердженні.

Почуття дорослості в підлітковому віці.

Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він пе­редбачає засвоєння суспільних вимог до особис­тості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Становлення дорослості відбувається по-різному. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє себе, може аналізувати власні вчинки, хоча йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведін­ка більш осмислена, не така імпульсивна, як у молодшого школяра, він краще володіє собою. Водночас у підлітків посилюється негативізм до будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демон­струвати власну незалежність.

Потреба підлітка в самоствердженні.

Потреба підлітка в само­ствердженні настільки сильна, що задля визнан­ня ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійсню­вати вчинки всупереч своїм моральним наста­новам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя в присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї осо­бистості. На цій основі нерідко виникають кон­флікти між дітьми й педагогами.

Взаємини підлітків та дорослих.

Підліток прагне діяти та виглядати як дорос­лий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнян­ням на дорослого. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослі­шання. І надзвичайно важливо зайняти правиль­ну позицію в стосунках із дитиною. Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він по­чинає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки та соціальну по­зицію. Однак вимоги підлітка до дорослого дещо суперечливі. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю й недовіри, відчуваючи, водночас, тривогу й страх перед необхідністю долати проблеми, сподівається на допомогу й підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. Важливе значення для під­літка має спільна діяльність із дорослими, орга­нізована на основі єдності інтересів і захоплень. У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі ви­знають свої помилки, діти щиро їх вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає педагог, якого інколи учні звину­вачують у несправедливості. У зв’язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей, інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами та негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості й упертості» Це пов’язано, зазвичай, із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підгримують. Підлітки хочуть, щоб на їхні думки, бажання й настрої зважали, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в при­сутності друзів. Компетентні, досвідчені батьки й педагоги знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки.

Насильство в сім’ї. Поради соціального педагога батькам

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
• Ламання та знищення особистих речей;
• Використання брутальних слів, лайка;
• Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
• Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
• Звинувачування у всіх проблемах;
• Критикування думок, почуттів, дій;
• Поводження із ним/нею як із прислугою;
• Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

• Нехтування дитиною;
• Нехтування обов’язків стосовно дитини;
• Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
• Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
• Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
• Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

• Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
• Діти відчувають сум.
• Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

• Реагувати надто агресивно;
• Не визнавати авторитетів;
• Бути пасивними чи пригніченими;
• Мати вигляд заляканих;
• Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві– найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно.У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

• Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в навчальному закладі;
• Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до спеціалістів.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Вкладення

•  Закон України Про запобігання та протидію домашньому насильству.pdf
•  ПРИТЧА ДЛЯ БАТЬКІВ ПРО ТЕ, ЩО ПОРАДИТИ ДИТИНІ, ЯКЩО В НЕЇ ТРУДНОЩІ.pdf
•  чому підлітки стають грубими та проявляють неповагу.pdf
•  Як реагувати на самостійність підлітка.pdf